---

Враховуючи специфіку роботи в гуртках, кожен керівник вишу­кує, випробовує власні знахідки, що найбільше відповідають його напряму роботи, його вихованцям.

Але є загальні вимоги до органі­зації і проведення занять, яких по­трібно дотримуватися. Наприклад, неструктуроване заняття може призвести до його хаотичності, спонтанності, витрачання часу та зайвих сил, а в такому випадку стають неможливими реалізація задач програми та досягнення по­ставленої мети. Тому необхідно приділяти увагу підготовці та про­веденню занять виходячи зі змісту програми, щоб воно було ефектив­ним, з максимально раціональним використанням часу.

З цією метою потрібно визна­читися з вибором педагогічної технології, формою проведення, типом, структурою та ін.

Педагогічні технології

У статті О.С. Портнової («По­зашкілля», № 1, 2007 р.) описані сучасні педагогічні технології:

1. Проектна.
2. Інтерактивна.
3. Технологія «Створення ситу­ації успіху».

Педагогічна технологія — це комплекс форм, методів, прийо­мів, способів педагогічних дій, який охоплює цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до одержання прогнозо­ваних результатів.

У процесі підготовки до занять необхідно пам'ятати, що, крім реа­лізації навчальної та розвивальної мети, ми організовуємо виховний процес. Його ефективність зале­жить від цілого ряду поєднаних факторів (див. додаток 1).

Педагогічна організація групо­вої діяльності дітей в гуртку харак­теризується тим, що вона визначе­на виховною метою. Для педагога діяльність дітей — завжди активна форма їх ставлення до світу в усіх його проявах.

Не можна стверджувати, що результат навчання стоїть на дру­гому плані, але він має виконува­ти роль педагогічного засобу і ні в якому разі не компенсує виховний результат. Співвідношення пред­метного і виховного результатів в організації гурткової діяльнос­ті дітей є найбільш тонкою та складною проблемою. Їх делікат­ність полягає у тому, що учні не знають про виховний задум педа­гога, їх захоплює предметний ре­зультат: вони співають, танцюють, малюють, займаються ліпленням не для власного виховання.

Зрозуміло, що метою групової діяльності завжди є предметний результат, а виховну функцію тут виконує саме мотив — те, заради чого справа була організована.

Мотивація докорінно змінює виховний результат: «Ялинку по­садили не для того, щоб було де сховатися від сонця, а щоб людям було приємно відпочивати в затін­ку, стало чистішим повітря, на ко­ристь тваринам...».

Таким чином, педагогічна тех­нологія — це комплекс науково-обґрунтованих засобів навчально-виховного впливу на людину.

Цей вплив визначається навчально-виховними цілями, навчально-виховними обставинами, специфі­кою ситуаційних умов.

варто писати докладні, відповідно оформлені плани-конспекти занять (див. додаток 3) з визначенням сутнісних складових (див. додаток 4 ). Ця вимога продиктована практикою: ще нікому не вдавалося стати майстром, не обміркувавши в деталях організацію заняття. А вже тоді, як більшість структур стають звичними, можна переходити до скорочених записів, поступово скорочуючи обсяг плану, перетворюючи його в конкретну програму дій

Додаток 1

Ефективність виховання

Ефективність виховання зале­жить від:

1. Створених виховних відно­син.

Вплив на особистість відбу­вається через її ставлення до на­вколишнього середовища. В ході виховного процесу поступово формуються погляди вихованців, їх життєва позиція, мотиви пове­дінки — весь комплекс причин та умов, який впливає на виховання. Сформоване ставлення визначає рівень та ефективність педагогіч­ної взаємодії, «має великий вплив на хід та результати виховання.

2. Взаємовідповідність мети (задач) та організації дій, які до­помагають досягти цієї мети.

 Поняття «організація» поєднує в собі сукупність впливових дій, стосунків, умов, форм та методів роботи. Також у виховному про­цесі організовується спеціальна впливова система заходів, дій, які нейтралізують або зупиняють не­гативну поведінку вихованців.

3. Відповідності соціальної практики та характеру (спря­мованості, змісту) виховного впливу на вихованців.

Виховний процес супроводжується тим, що людина мислить та діє, отримує знання та практичний досвід, за­своює норми та правила соціаль­ної поведінки й відразу ж переві­ряє їх на практиці.

4. Сукупних дій об'єктивних та суб'єктивних факторів.

До суб'єктивних факторів належать: педагоги (вихователі, вчителі, керівники гуртків та ін.) та вихо­ванці, взаємодія між ними, відно­сини, що склалися з часом, психо­логічний клімат тощо. Об'єктивні фактори виражені через умови ви­ховання (матеріально-технічні, со­ціальні, санітарно-гігієнічні та ін.) В кожному конкретному випадку складне переплетіння даних фак­торів надає вихованню свій непо­вторний характер. Для ефективно­го виховання мають бути створені належні умови.

5. Інтенсивності виховання та самовиховання.

Самовиховання — це діяльність людини, що спрямована на самоудосконалення. В процесі самовиховання особистість є суб'єктом виховного процесу. Самовиховання безпосередньо залежить від змісту життя вихованців, їх інтересів, стосунків, притаманних тому чи іншому віку. Самовиховання є супутником виховання і одночасно — його результатом. Для успіху самовиховання важливо, щоб вихованець навчився правильно себе оцінювати, зміг побачити в собі позитивні сторони, якості та недоліки, силоюволі переборювати перешкоди, що заважають втілювати свої життєві плани. Все це — результат виховання, успішність якого залежить від сили прагнення вихованця до самовдосконалення.

6. Ефективності супутніх йому процесів — розвитку та навчання.

Розвиток особистості полягав в якісних змінах психологічної діяльності людини, у формуванні в неї нових рис характеру, якостей. Із загальної теорії управління відомо, що, якщо два процеси здійснюються в нерозривній єдності, то заниження чи завищення одного з них негайно позначається на другому. Виховання поліпшує розвиток особистості, прокладає шлях до успішного ви­ховання. Якщо ці зв'язки пору­шуються, то виникають серйозні перешкоди, які негативно вплива­ють на розвиток, навчання та ви­ховання особистості.

7. Якості виховного впливу.

 В основі педагогічного впливу педагогів на вихованців закладе­на цілеспрямована організація їх діяльності, спілкування, систе­матичного та планомірного роз­витку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер у відповідності з поставленою метою. При тому, що соціальні ролі учасників ви­ховного процесу не рівнозначні, вихованець взаємодіє з педагогом свідомо, що надає виховним сто­сункам суб'єктивно-об'єктивного характеру.

8. Інтенсивності впливу на «внутрішню сферу» вихованця.

Поняття «внутрішня сфера» ви­значає систему мотивів, потреб, емоцій, інтелекту особистості, яку розглядають як цілісний ор­ганізм. Саме у виховному процесі зовнішній вплив трансформуєть­ся у внутрішні досягнення вихо­ванця. Достатньо сильний вплив, що відповідає потребам дитини, сприяє легкій і швидкій транс­формації цілей у мотиви самої особистості.

9. Відповідності педагогічного впливу рівню вербального і сенсо-моторного розвитку вихованців.

Практика показує, що інтелекту­альний потенціал вихованця час­то не співпадає з вербальними чи руховими сенсо–моторними  пара­метрами розвитку. Саме тому ми нерідко стаємо свідками того, як учень легко й вільно оперує тео­ретичними знаннями, але буває неспроможний та незграбний при виконанні елементарних практич­них дій, найпростіших операцій, фізичних вправ та ін.

10. Інтенсивності та якості взаємовідносин між вихованця­ми.

 Взаємовиховання має вплив на становлення особистості тому, що виховують (беруть участь) од­нолітки (друзі). В цьому випадку цілі та зміст виховання не лише краще усвідомлюються, а й сприй­маються (найчастіше) одразу і не­критично.

11. Активності його учасників у педагогічній взаємодії.

Ця зако­номірність частково розкривалась у кожному з пунктів та є результатом кропіткої роботи з налагодження міжособистісних стосунків, мікро­клімату в колективі та взаємодовіри вихованців і педагога.

Додаток 2

Заняття-імпровізація

Такий вид заняття, як заняття-імпровізація може використовува­тись в різних напрямках роботи. Імпровізація — це ні в якому разі не «спонтанність» проведення. А навпаки — це дуже добре сплано­ване заняття складного характеру, хід якого передбачає використання прийомів і методів, при яких мож­ливі декілька варіантів проведення подальшої роботи будь-якого ета­пу заняття.

Заняття-імпровізація склад­не в підготовці для педагогів-початківців. Складність — у до­сягненні мети заняття, яка запла­нована на його початку. Тут необ­хідне віртуозне керівництво, щоб вибір дітей, передбачення їхніх відповідей не завели хід заняття в небажане русло.

Педагогу необхідно визначити­ся з вибором педагогічної техноло­гії, від якої автоматично залежить і вибір форми організації заняття. Заняття-імпровізація «співпра­цює» з технологією «створення си­туації успіху». Для прикладу наве­демо фрагмент такого заняття з ді­тьми 4-го року навчання Зразкової студії сучасної музики «Сузір'я» під керівництвом Шамрай Лілії Іллівни.

Задачі: закріплення та відпра­цювання теми розподілу звуків на тривалості. Розвиток ладового, ме­лодичного та гармонічного слуху, розбір нового твору в гармонічно­му викладі.

Обладнання: фортепіано, нот­ний матеріал, блокноти з домашні­ми завданнями.

Тип заняття: комбіноване.

Зміст

1. Організаційний момент

Педагог відмічає відсутніх ді­тей, коротко розпитує про настрій, стан здоров'я окремих вихованців.

2. Хід заняття

Педагог спостерігає, як діти, дивлячись у дзеркало, поправля­ють зачіски, одяг.

• Що ще ми можемо робити перед дзеркалом? З чого ми зви­чайно починаємо свою роботу? (Відповіді дітей.)
• Так, з вправ на стимуляцію артикуляційного апарату та вправ на розвиток дихання. Пам'ятаєте? Починайте. (Діти підходять до дзеркала, щоб бачити себе та ін­ших.) У процесі педагог уважно стежить за виконанням, викорис­товує особистий приклад, приклад інших дітей, робить зауваження, пояснює.

Вихованцям, як неправильно виконують «вдих», пропонує при­йом «парфуми». Тримає на неве­ликій відстані від вихованця фла­кон з парфумами.

• Твоє завдання: відчути їх аромат. Запам'ятай, як саме ти вди­хав повітря. Тепер так само, тіль­ки без флакона, але уявляй його. (Працюють далі перед дзеркалом. Педагог звертає увагу, що деякі діти потирають обличчя.)
• Ваш організм сам підказує, чого вам зараз не вистачає. Чого саме? (Діти відповідають.) Так, розім'яти м'язи обличчя (йдеробо­та з артикуляційним апаратом).

Далі йде робота над ланцюго­вим диханням, звукоутворенням, розбором нового твору та закріп­ленням уже знайомих за такою ж схемою: педагог спостерігає за дітьми та використовує їх дії, по­бажання, висловлювання для про­ведення подальшої роботи.

Дуже цікаво проходить етап ро­боти з сольфеджіо. Цей процес по­чинається з перевірки домашнього завдання, яка проходить у нетра­диційній формі, тому що саме з ним діти й працюють. Вихованці розкривають свої робочі блокноти з домашнім завданням (зробити свій запис за заданим розміром та вміти прочитати його). Педагог перед усіма ставить по черзі зошити вихованців. Завдання: 1) про­читати свій запис; 2) прочитати запис іншого. (Роботу проводить за різними рівнями підготовки ді­тей, щоб усі отримали позитивний результат: дітям, яким складно ви­конувати завдання, пропонує спо­чатку підготуватися в парах, кому дається легко — завдання усклад­нюються).

Дуже часто використовується прийом «помилка», яку педагог робить навмисно в процесі різних етапів роботи. Це стимулює дітей до контролю за всім процесом, у ході якого діти виправляють, пояс­нюють. Від такої роботи вихованці отримують задоволення.